Сафронови з Новотягинки Херсонської області до повномасштабної війни жили спокійне звичайне життя. Олександр заробляв на будівництві, а Вероніка працювала вихователькою у дитячому садку. Родина має трьох дітей: хлопця і двох дівчат. З самого дитинства дітей долучали до праці, адже родина жила у власному будинку, мала господарство, качок, котів, собак. В селі можна жити добре, якщо любиш роботу. Сім’я Сафронових ніколи не байдикувала, отож жила добре.
Проте, все змінилося, коли Новотягинка опинилася під окупацією і навколо розгорнулися бойові дії.
7 довгих місяців чекали Сафронови деокупації правого берега Дніпра. Втім після тривалих обстрілів, в домі вже було неможливо залишатися, його було фактично зруйновано. Родині треба було виїжджати, і шукати новий дах над головою.
У сусідньому селі їм порекомендували звернутися до ГО “Дівчата”. В першу чергу треба було вирішити питання із житлом. Завдяки зусиллям соціальної працівниці Ольги швидко вдалося знайти будинок, де родина змогла розміститися. Також “Дівчата” допомогли з миючими засобами і прибиранням, зібрали кошти і провели в будинку інтернет, щоб діти могли навчатися дистанційно.
Опинившись у відносній безпеці, стало зрозуміло, що родині треба психологічна підтримка. Діти весь час переживали за рідних, боялися їх втратити, адже під час окупації батька було взято в полон. Родину обтяжували спогади про те, як через брак їжі і тепла Олександру доводилось ходити під обстрілами рибалити, збирати дрова, кожного дня наражаючись на небезпеку. Під час однієї з таких вилазок його схопили, і тримали у підвалі дві доби.
Олександр з жахом згадує ті дні, гірко зазначаючи “Добре, що не били і не катували!”.
Мама Вероніка не могла забути відчуття безнадії, страх, відсутність їжі, болючі новини про зникнення і вбивства сусідів, що переслідували її з часів окупації.
Психологині Анастасія і Людмила працюють з родиною Сафронових три місяці. Дітям і зараз все ще важко лишатись самими, вони відмовляються від подорожі в літній табір, хвилюючись за батьків. Але результати психологічної підтримки вже є: у всіх в родині зменшилася тривожність, малеча краще керує своїм страхом та вчиться знову жити в спокої та безпеці. Мама Вероніка відзначає зміни у власному стані і в стані дітей - вони знову почали посміхатися, менше нервують під час вибухів.
Уляна, молодша донька розповідає: “Страшніше за все було чути звуки вибухів і бачити, як воно літає прямо над нами. Психологи нам так допомогли, ми їм дуже вдячні!” Олександр на новому місці намагається відбудувати побут, налагодити дрібне підприємництво. Він каже “Ніхто не готувався до цього, не знав, що наше мирне життя так раптово обірветься, але ми дуже вдячні вам за допомогу, за щирість!” Після того як родина виїхала, їх будинок було остаточно знищено, але всі в сім’ї мріють про закінчення війни, повернення додому і відбудову. Родина поступово почала знову знаходити радість у простих речах, і їх вдячність за підтримку, що надала ГО Дівчата, неможливо переоцінити. Вони разом і це допомагає їм зберігати надію і долати найважчі випробування. Підтримка надається в межах проєкту “Життєво важлива допомога у сфері житла, багатоцільової грошової підтримки, сексуального і репродуктивного здоров’я та захисту для постраждалих від конфлікту у сільських громадах Миколаївської та Херсонської областей”. Проєкт реалізується ГО “Дівчата” спільно з міжнародною гуманітарною організацією CARE за підтримки Гуманітарного фонду для України.
#CAREUkraine #UHF #UkraineHumanitarianFund #CBPFs #InvestInHumanity
