Людмила проживає в Житомирі та самотужки виховує сина. Коли почалася війна, Людмила прийняла важке рішення залишитися вдома, попри загрозу обстрілів та ризик для життя. Це рішення було продиктоване потребою її сина у медичному догляді та операційному втручанні, що вимагало подальшого спокою та стабільності для реабілітації.
На додаток до складнощів самостійного виховання дитини, Людмилі довелося пристосуватися до щоденних страхів і тривог, які приносить війна. Вона знає, як важко одночасно бути опорою для сина і підтримувати громаду. Соло-материнство під час війни – це постійний пошук сил, аби залишатися стійкою та справлятися з усіма обов’язками самостійно. Історія цієї родини є показовою, адже одночасно доводиться боротися за безпеку і підтримувати дитину, яка потребує захисту та уваги. Людмила є координаторкою роботи місцевої громадської організації “Діти Сонця”, яка займається підтримкою родин з дітьми із синдромом Дауна. Як мама такої дитини вона знає, як важливо не втрачати віру у свої сили та знаходити способи бути корисною для інших. “Відчуття, що ви можете комусь допомогти, навіть якщо це просто розмова чи участь у волонтерських ініціативах, часто приносить полегшення. Коли ми відчуваємо себе корисними, це допомагає відновити контроль”, – ділиться вона. Ще до війни її родина та інші сім’ї дітей з синдромом Дауна пережили значні труднощі через пандемію COVID-19. Діти були ізольовані, що дуже складно для них, адже вони дуже потребують соціальної взаємодії та емоційної підтримки. Ізоляція не лише позбавила їх можливості бачитися з однолітками, а й ускладнила адаптацію до зовнішнього світу.
Потім почалася війна, що принесла новий рівень стресу та тривоги. Багато родин виїхали за кордон і діти відчули цю невизначеність, а батькам було важко пояснити причини небезпеки чи пояснити, чому потрібно ховатися. І знову ці родини були вимушені залишатися ізольованими. Для батьків це також стало справжнім випробуванням: без доступу до послуг психологічної підтримки вони залишалися наодинці зі своїми страхами й тривогами. Для дітей із синдромом Дауна та іншими генетичними вадами така ізоляція є шкідливою, через відсутність соціальної взаємодії, що допомагає їм адаптуватися до світу і розвиватися. Системна ізоляція не лише негативно вплинула на дітей, але й позбавила батьків можливості обмінюватися досвідом, отримувати емоційну підтримку та хоча б іноді перепочити. Підтримуючи родину та громаду, Людмила почала відчувати ознаки емоційного вигорання. Жінка поділилась, що до війни та пандемії вони з сином вели дуже активне і насичене життя і саме цього зараз не вистачало для відновлення: спілкування, позитивних емоцій, творчості. Вона зрозуміла, що її стан безпосередньо впливає на її сина і що для нього важливо, аби мама залишалася стійкою. Вона шукала можливості для відновлення і, маючи досвід у роботі з громадськими організаціями, знала, що спілкування з людьми, які переживають схожі труднощі, може бути дуже цілющим. Розмови з друзями та сусідами, обмін страхами та повсякденними викликами допомагали знімати частину емоційного навантаження. Так Людмила дізналася про заняття в межах проєкту ГО “Дівчата” за підтримки Гуманітарного фонду для України. “Ці заняття стали для нас ковтком свіжого повітря. На самоті такі діти швидко починають закриватися в собі. А батькам складно впоратися з усім наодинці. А коли ми збираємося разом, стає легше не лише нашим дітям, а й нам – батькам. Ми можемо розділити свої страхи, знайти підтримку і хоч трохи перепочити від нескінченних турбот”, – розповідає Людмила. Разом із сином вона почала відвідувати різноманітні заняття: спільні для батьків та дітей і окремі, що дозволяли приділити увагу власному емоційному стану. Поки батьки займалися на психологічних тренінгах або спілкувалися, для дітей організовувалися сесії з арт-терапії, нейрографіки, пластилінографії, заняття з розвитку дрібної моторики та на сенсорних дощечках. Паралельно запрошувались волонтери, які допомагали організовувати коворкінги для дітей, щоб батьки могли дозволити на певний час зосередитися на собі. На заняття також почали приїжджати родини з маленьких містечок і сіл, де доступ до психологічної підтримки обмежений або взагалі відсутній. Подібні ініціативи надзвичайно важливі, адже забезпечують можливість для таких сімей отримати підтримку в умовах, коли це практично недосяжно. Людмила неодноразово відзначала, наскільки важливим для неї стало спілкування з іншими батьками та фахівцями під час занять. Завдяки регулярним зустрічам і тренінгам вона отримала не тільки емоційну підтримку, а й конкретні інструменти для подолання стресу та відновлення. І це не випадково: фахівці, які працюють з такими родинами, добре розуміють унікальні потреби кожної з них і створюють умови для взаємодії, яка допомагає зняти частину психологічного навантаження. “Коли сім’ї залишаються наодинці з такими викликами, як виховання дітей з генетичними вадами в умовах війни, це створює величезний емоційний і психологічний тягар. Наші заняття та зустрічі спрямовані на те, щоб батьки могли не лише отримати підтримку, але й відчути себе не самотніми у своїх труднощах, – пояснює психологиня ГО “Дівчата”, яка працює з цими родинами. – Для дітей з синдромом Дауна соціальна взаємодія – це можливість розвиватися та почуватися частиною спільноти. Ми надаємо батькам інструменти, як краще підтримувати своїх дітей, а також можливість перепочити та поділитися своїми переживаннями з іншими дорослими. Це справді має цілющий ефект на всю родину”. Завдяки таким заняттям Людмила помітила покращення не лише у своєму психічному стані, а й у стані сина. Син став більш відкритим, спокійним, а вона – більш врівноваженою і впевненою.
Історія Людмили наголошує на важливості психологічної допомоги для сімей, що виховують дітей з генетичними вадами та ментальними порушеннями. Підтримка таких родин дозволяє не лише покращити їхнє здоров'я, але й допомагає дітям уникати ізоляції, залишатися відкритими до світу, розвиватися та зберігати емоційну рівновагу. У важкі часи, підтримуючи один одного, ми зберігаємо людяність і надію на краще майбутнє. Допомога надається в межах проєкту “СИЛА: житло, захист, засоби для існування людям, які повернулися додому”, що реалізується ГО “Дівчата” за фінансової підтримки Гуманітарного фонду для України.
