Due diligence, або процес належної перевірки в гуманітарному секторі, – це багатоступінчастий етап ідентифікації локальних НУО, який здійснюється за участі міжнародних партнерів і зазвичай є відправною точкою для початку співпраці.
Попри численні зусилля стандартизувати, спростити та гармонізувати цю процедуру (адже кожен партнер має свій власний список питань), його результати залишаються неоднозначними. Ми поспілкувалися з трьома різними організаціями, які працювали над удосконаленням цього процесу, аби показати глибший погляд на прояви локалізації всередині гуманітарної системи.
Кейс № 1
У 2022 році ГО “Philanthropy in Ukraine” вирішили створити платформу для верифікації українських НУО, оскільки отримували постійні запити донорів щодо порад надійних українських партнерів. Їх основною метою було зменшити адміністративне навантаження на організації та полегшити процес отримання фінансування. В процесі розробки команда зіткнулася з проблемою різноманітних вимог від міжнародних і локальних донорів, що ускладнювало створення єдиного стандарту перевірки. Пілотне тестування у 2024 році довело, що донори не завжди готові до спільних рішень, зокрема через брак довіри та гнучкості. Повної гармонізації вимог досягти поки не вдалося, і деякі донори залишаються скептичними щодо нової системи.
Водночас важливо, аби українські НУО також бачили користь і були зацікавлені у верифікації. Хоча донори є основними споживачам продукту-платформи, процес має бути зручним і для локальних акторів, що й, на думку розробників, створює чи не найбільший виклик.
Цей кейс демонструє, наскільки важливим є пошук гнучкості та адаптації міжнародних вимог до локального контексту. Philanthropy in Ukraine визнають, що це довгий шлях, але впровадження змін триває.
Кейс № 2 На початку 2024 року під егідою Платформи гуманітарних НУО В Україні було створено Робочу групу з питань належної перевірки для спрощення складних і повторюваних процедур, які проходять місцеві НУО. Мета полягала в тому, щоб зменшити адміністративне навантаження на організації та дозволити їм більше зосередитися на гуманітарній роботі, водночас дотримуючись вимог донорів. Група складається з міжнародних та національних організацій.
Коли власне представники міжнародних організацій, поділилися своїми процедурами перевірок, виявилося, що 80% питань були однаковими або дуже схожими, а лише 20% відрізнялися. Це підтвердило гіпотезу про те, що місцеві НУО змушені відповідати на одні й ті самі питання для різних партнерів. Для вирішення цієї проблеми РГ запрацювала над гармонізацією процесів, впроваджуючи спільні інструменти та принцип паспортизації – коли одна оцінка могла б бути прийнята кількома організаціями. Проте паспортизація вимагала співпраці та обмін інформації між МНУО, що виявилося надскладним через брак довіри та гнучкості, оскільки існують структурні бар’єри щодо обміну даними і законності їх передачі третім особам. Хоча й самі члени групи були зацікавлені в цій ідеї, остаточні рішення мали прийматись на рівні їхніх штаб-квартир.
Також було здійснено мапування партнерів через учасників групи, де ми побачили, що переважна більшість міжнародних організацій мають партнерства з одними й тими самими національними організаціями.
Отримавши такі результати, на сьогодні Платформа гуманітарних НУО хоче масштабувати вищезгадані вправи на всіх членів Платформи, щоб бачити повну картину для подальшої адвокації та потенційної гармонізації процесів due diligence. Цей кейс показав, що складнощі з процесом належних перевірок виникають не тільки у місцевих партнерів, але й у самих міжнародних НУО, які також страждають від суворих вимог своїх донорів.
Кейс №3
Проблема негнучкості міжнародних донорів стала особливо помітною в досвіді БО “Філантропи” та програми “Фонд українських НУО”. В спробі локалізувати процес перевірки, МНУО відмовилися спрощувати систему. В результаті, перевірка містила понад 300 питань, що виявились складними для проходження навіть для найбільш спроможних українських організацій.
Як зазначає Дар’я Рибальченко, директорка БО “Філантропи”: “Кількість питань можна було б скоротити, якби донори прийняли українські аналоги міжнародних вимог. Наприклад, питання щодо правління в міжнародних перевірках у нас відповідає загальним статутним зборам. Термінологія різна, але суть одна. І таких прикладів чимало.”
Попри різноманітні труднощі, організація змогла адаптувати свої механізми і запустити процес належної перевірки, який уже пройшли 10 організацій. Додатково були створені механізми для швидкого фінансування та відновлення, а учасникам надано детальний посібник із правилами участі.
Цей приклад демонструє, що без гнучкого підходу з боку міжнародних партнерів та адаптації їхніх вимог до локальних умов, процес перевірки так і лишатиметься складним і неефективним.
Висновки Отже, попри всі зусилля зі стандартизації та спрощення належної перевірки для українських НУО, результати цього процесу є неоднозначними. На превелике щастя, є донори, які визнають оцінки інших організацій (найчастіше визнаються сертифікації від ООН-агенцій або Українського Гуманітарного Фонду), але цей відсоток партнерів досить незначний.
До того ж, якби можна було порахувати всі ресурси, витрачені на численні оцінювання, вони б, ймовірно, сягнули б сотень тисяч доларів. Адже кожна подібна перевірка вимагає десятки годин роботи співробітників різних відділів і, подекуди, ще й залучення додаткових консультантів. Такі складні оцінки лише підкреслюють наявність значних структурних бар'єрів для локальних НУО, які почасти не мають ні ресурсів, ні часу на проходження всіх детальних процедур.
Тому без більш гнучкого підходу з боку міжнародних донорів цей процес лише посилюватиме нерівність між великими міжнародними та місцевими НУО і підриватиме один із базових гуманітарних принципів – принцип неупередженості.
Наступний важливий крок – це більше взаємного визнання результатів перевірок і спрощення вимог. Це допоможе справедливіше розподіляти ресурси та спрямовувати вивільнений командний час на більш пріоритетні завдання, а саме – гуманітарне реагування на виклики війни.
Юлія Спориш Дарина Івченко
